Укрзалізничні вироби
15:33
Студенти – народ активний, веселий, легкий на підйом (у переважній своїй
більшості), який любить подорожувати. А знижка на залізничні квитки (-50%)
прямо таки мотивує поїздити якомога більше.
Ось і мені трапилось поїхати на вихідні до Львова.
Звісно, вражень від міста багато, але чомусь все зіпсувала поїздка додому.
Перше, що здивувало – ціна питання. Скільки б не коштував ваш квиток, це аж
ніяк не визначає ні комфортабельність вагону ні тривалість шляху. Заплативши чи то 40 чи то 100 гривень, можна їхати в однакових, не найкращих умовах: вікна повністю герметичні (при тому що взимку цього бракує
– згадуючи поїздки у холодну пору року аж мурашки по спині, з вікон тягло як з
турбін літака); вентиляція, передбачена конструкцією вагону, не
використовується зовсім; матраци такі засмальцьовані та брудні, що навіть
накривши один із найчистіших, який вдалось знайти, простирадлом, лежати було
бридко; до «карнизів» і штор, які на них тримаються, боязно доторкнутись, бо
вони перебувають у якомусь магічному балансі, порушивши який мусиш ловити всю
конструкцію. Про туалети, певно, можна навіть не починати говорити.
Заплативши значно більше (майже не підйомну суму для студента, який подорожує
часто), можна їхати в «Інтерсіті». Побалувавши себе одного разу, я оцінила
умови, високу якість сервісу, неймовірну чистоту та комфорт. Але поки дозволити
собі таку розкіш на кожну поїздку важко, тому, зціпивши зуби, продовжую їздити
в напіврозвалених вагонах.
«Ізюминкою» цієї моєї поїздки став провідник. Справа в тому, що білет був
придбаний на офіційному сайті укрзалізниці і роздруковувати його не обов’язково
– зазвичай достатньо продемонструвати на телефоні і провідник сканує
QR-код. Ніколи проблем з цим не виникало. До того дня. Провідник, вгодований такий
мужчинка (це найм’якша характеристика, яку мені вдалось підібрати), почав
обурюватись, що молодь розлінилась, запитувати, чи важко було роздрукувати,
ігноруючи мою відповідь – роздрукувати дійсно не було можливості і часу. «Підеш,
- каже він мені, - в касу, друкувати, якщо не просканує. Або лишу тебе на
пероні». Ну і, за законом підлості, сканер його чомусь не спрацював. Але більше
здивувало наступне: бігти в касу і вимагати пропустити мене без черги, бо до
відправлення десять хвилин, не довелось. Роздратований провідник зажадав
дізнатись номер квитка (набір з 12-ти символів, букв та цифр). Щойно я почала називати перші цифри – він
подивився на мене презирливо, гримнув «Я, взагалі-то, сам в стані прочитати!» і
вихопив у мене з рук телефон. На якусь секунду тоді я впала в ступор. Добре, що поряд стояла людина, яка встигла вчасно зреагувати, не дозволивши фиркнути
у відповідь, бо хто зна, чи потрапила б я тоді спокійно (принаймні, без
подальших прирікань) додому. Більше
того, якщо мій випадок був не найприємнішим, то через 5 хвилин, залишивши речі
в вагоні і вийшовши щоб попрощатись, я стала свідком наступної ситуації:
хлопець і дівчина, які також купували
квитки на сайті, вислухавши вже знайому мені тираду про лінощі, не змогли
потрапити до вагону. І причина мене навіть не вразила, а розлютила. Обидва
квитки були на телефоні дівчини. «Його квиток має бути в його телефоні», - категорично заявив провідник і відмовився
впускати молодих людей. Звісно, проблема вирішилась за хвилину – надіслати знімок
з одного пристрою на інший не проблематично, але абсурдні переконання
працівника укрзалізниці справили вкрай неприємне враження. Можна було знайти начальника потягу та з’ясувати
це з ним, але часу до відправлення вже практично не залишалось, а щойно
опинившись на своєму місці, я заснула і зовсім про це забула.
Але чи здогадаються наступні його «жертви» поскаржитись, чи наважаться
попросити аргументувати його вимоги? Хочеться сподіватись, що так. Бо враження від подорожі нахабно зіпсовані, а
припиняти їздити потягами лише через такі кадри все ж не хочеться.
Зорина Гаджук
0 коментарі